середа, 9 серпня 2017 р.

Книга мандрів, о. Балі (Ч.6): артбук

Я довго думала, чим продовжити свою розповідь про Балі, адже ще кілька цікавих місць, які я відвідала цього року, вже також потребують того, щоб про них розказали. І зрозуміла, що час показати найцінніше, що залишилось мені на згадку від індонезійської подорожі - мій артбук!


В оригіналі альбом закривався на маленький олівець, та, знайшовши в один з днів подорожі шматочок коралу, схожий на зуб, я вирішила, що він пасуватиме сюди якнайкраще. Половину з того, що ви побачите у відео, було намальовано та додано до альбому ручної роботи безпосередньо під час подорожі з Артбукманією, решта з'явилася вже вдома і трохи - під час наступних подорожей. Але основа всього - побачене, почуте та відчуте під час казкової творчої мандрівки :)


Раніше я не уявляла, що можу малювати, тим більше у подорожах. Неодноразово здійснювала спроби взяти із собою альбом та хоча б олівці, катаючи Україною на велику, але кожен раз стикалася з тим. що немає часу, сил, або просто натхнення робити більше одного малюнка за подорож. Тепер не уявляю, як можна не малювати, передаючи таким чином власні враження та відчуття.

А ви малюєте у подорожах? ;)

середа, 29 березня 2017 р.

Книга мандрів, о. Балі (Ч.5): Стежка Художника

Є в Убуді місцина, де майже посеред міста здіймаються вкриті тропічним лісом пагорби, між якими біжить дорога, що зветься Campuhan Ridge Walk, або інакше Стежкою Художника. Вона пролягає яскравою місцевістю, де з обох боків з-посеред дерев на сусідніх схилах вигулькують готелі, кафе, ресторани, магазини та житлові будинки, але на тому пагорбі, яким йдеш ти, здається, час зупинився, і гевея заполонила все навкруги, розмальовуючи зелень яскравими акцентами квітів та плодів.


Перш, ніж дозволити потрапити на власне Стежку, Балі ще раз нагадає, наскільки важливе місце у його житті посідають місцеві вірування. Фактично вона починається одразу за мостом через річку Сampuhan, за яким подорожнього зустрічає невеликий, але достатньо колоритний храм Pura Gunung Lebah, що ніби натякає: на цій дорозі твій внутрішній світ буде випробувано. "Меру" храма, схожа на пагоду, вказує напрямок руху, і за вежею, де очі кам'яних духів вже не слідкують за туристами, починається справжня пригода.




Загальна довжина Campuhan Ridge Walk - трохи більше 9 км, але не обов'язково проходити її всю. Найцікавіша, як на мене, її частина - на самому початку, коли дорога йде вгору, відділяючи пагорб, якою вона біжить, від сусідніх, де розташовано чимало будівель, тоді як безпосередньо навколо стежки - лише височенна трава, яскраві рослини та дерева, барвисті квіти та, подекуди, плоди. Трохи згодом кам'яна стежка, яка тільки й нагадує про цивілізацію, виводить до рисових полів та затишних бунгало, але після високої трави та крутих схилів вони, скорше, сприймаються, як вимушене продовження розвитку світу навколо.







Дорогою можна зустріти чимало традиційних балійських елементів: кам'яних статуй, різблення, невеличких святилищ та рисових полів. А ще - усі барви місцевої флори, що невимушено оточує кожну будівлю та рукотворний виріб. Коли ж ноги чи голова втомляться від споглядання навколишньої краси, можна зупинитися у затишному кафе та, сьорбаючи незвичний тропічний сік, споглядати світ чи малювати, відпочиваючи та готуючись до шляху назад.



А ще можна погодувати рибок, що живуть у пруді. Схоже, що вони раді кожній крихті.

video

І наостанок - сторінка з мого артбуку з фотографіями цього дня.


На сьогодні все. Далі буде :)

вівторок, 21 березня 2017 р.

Книга мандрів, о. Балі (Ч.4): як вирощують рис

Рис - не просто основа раціону балійців. В індонезійській мові для позначення рису та їжі в принципі використовують одне й те саме слово. І хоча на Балі розмовляють не тільки офіційною індонезійською, але й власною балійською, важливість рису у житті балійців від того не зменшується. Навіть більше, він є невід'ємною частиною історії, повсякденного життя та релігії острова (зокрема, як я вже писала, його додають до щоденних та святкових жертвоприношень), і традиційно має три кольори - чорний, червоний, білий та жовтий (останній - завдяки додаванню до готового рису куркуми). 

Рисові поля на півночі Балі
Хоча рису на острові вирощують дуже багато, у традиційний спосіб і власне балійський сорт рису (beras bali) можна знайти лише в кількох місцях на острові. Його життєвий шлях пов'язаний із чистою водою, вулканічними породами, буйволами, яких запрягають у плуг, та пташками, що природним способом очищують поля після збору врожаю. У більшості ж балійці культивують так званий "новий рис", що набув масового поширення у 1970-ті і дозволив свого часу Індонезії стати одним із основних експортерів цієї культури. На жаль, хоча він і дає три врожаї проти двох та забезпечує чималі внутрішні потреби балійців у цій культурі, на відміну від традиційного, "новий" рис потребує постійного використання хімічних добрив, штучного захисту від шкідників та хвороб, а його вирощування, як результат, суттєво погіршує стан води та екосистеми в цілому.





Втім, який би рис не вирощувався на тому чи іншому полі, загальна схема єдина. Перш за все, розчищується місце. Це не обов'язково мають бути "канонічні" тераси - я бачила як їх, так і цілком "пласкі" поля у відносно рівнинній місцевості. Але що має бути у будь-якому випадку, так це вода, яка дозволяє мінімізувати коливання температури й постійно підживлює рослини. Нею заливають розмежовані неширокими, але відносно високими смугами землі поля, і, поки ще нічого не посаджено, вони нагадують великі дзеркала. На межах полів інколи протоптуються стежки й вирощуються інші культури, наприклад, помідори чи зелень. А у міжсезоння "водойми" полів використовують для виведення риби та випасу домашньої птиці - у тому числі, щоб у природній спосіб підвищити родючість грунту.

Проїзджаючи "пласкі" рисові поля, південь Балі
Місцевий житель за допомогою культиватора оре рисове поле
Балійська чапля, що радісно підбирає слимаків та жаб одразу за орачем :)
"Порожні" рисові тераси в Убуді
Водяний "черпак" на рисових полях Убуду
Поле на півночі острова, із городиною, що росте на межах між рисом
Поки поля насичуються водою, на окремій ділянці висаджують зерно, щоб згодом отримати розсаду. Молоді пагони рису збираються у пучки, з них зрізають верхівку для кращого росту і по одному висаджують рівними рядками на полях на деякій відстані одне від одного, що забезпечує рівномірне зволоження та освітлення пагонів. Через кілька днів пагони стають міцнішими та починають інтенсивно зростати, а вже за пару місяців на них можна побачити зелені зерна молодого рису. Через 4-5 місяців після посадки рис змінює колір з яскраво-зеленого на жовтий, а налите зерно клонить стаблини до землі. Саме тоді його збирають, молотять, просіюють, просушують, пакують у мішки - і далі він починає свій шлях на столи жителів та гостей острова. А полям дають місяць-інший відпочити перед новим врожаєм, причому стерню нерідко спалюють та знову заливають водою, даючи майбутньому врожаєві додаткову підкормку.

Балійський землероб готує розсаду до посадки на полі
Ділянка із розсадою
Розсада, висаджена на поле
Молодий рис
Рисове поке із молодим рисом
Основа рисового виробництва на Балі - система іригації, якою опікується окрема організація - Субак. Вона слідкує за ефективним розподілом прісної води та забезпеченням нею усіх рисових й овочевих господарств острова, і займається будівництвом та ремонтом системи каналів та загат, якій вже кілька тисяч років. Втім, є дехто важливіший за них - це богині Деві Дану, що владарює над джерелами та водоймами, та Деві Шрі, яка є богинею врожаю і плодючості, й невеличкі святилища та статуї якої нерідко можна побачити прямо посеред рисових полів.

Статуя Деві Шрі біля рисових полів, північ Балі
"Прогулянка" рисовим полем із мішком городини на голові
Один з каналів на півночі Балі та місцеве цуценя
Традиційні сорта рису проходять весь цикл від посадки зернятка до збору врожаю приблизно за 210 днів, що й складають балійський рік, до якого прив'язані усі релігійні свята. Протягом року балійці здійснюють чимало церемоній та ритуалів, присвячених рисові, щоб він краще зростав та ліпше родив. Все, як і в нас - лише зернова культура інша :)







Рисовими терасами ми гуляли в Убуді: там вони - одна з основних принад для туристів, що "обросла" численними кафе, крамницями та, на жаль, "благодійними пожертвами" за прохід, яких вимагають, де тільки можна. І, хоча подорожуючи островом, можна зустріти не менш чарівні краєвиди із рисовими полями, подекуди навіть цікавіші, саме убудським присвячений один із розворотів мого артбуку.


На цьому все, але далі буде ;)

 
biz.